Мета: виховувати почуття патріотизму, любові до Батьківщини, національної свідомості, гідності, патріотичних почуттів, бажання захищати свою країну від ворога.
На дошці слова: “Як не ми, то хто ж тоді, чуєш, брате, Україну рідну буде захищати”.
Обладнання: зображення прапора та герба України, диск з піснею Святослава Вакарчука “Я не здамся без бою”, та піснями групи “Дует кулі”. . Бібліотекар: Більше, ніж сімдесят років пройшло з тих пір, як фашистські загарбники прийшли на нашу землю, щоб захопити її. Здавалось би, ми знаємо про Велику Вітчизняну війну все: ми вивчали її в школі, дивилися історичні фільми і хроніки, читали про неї в книгах. Вірили в те, що доки живе пам’ять у наших серцях, війна не прийде в наш дім. Але, мабуть, не для всіх любов до миру і повага до великого подвигу наших дідів була священна. Кордони України були непорушними 70 років, поки до нас знову не повернулася війна. Цього разу вона прийшла не із заходу, а зі сходу. Уперше за 70 років ми знову стали на захист України, її свободи й територіальної цілісності. Учень: Славетна українська земля, Дорога, рідна розмаю! Тебе знову плюндрує орда, Знов тобі спокою немає. Славетна українська земля, У вогні і ранах ти змушена знову стогнати, Знову рясно полита кров’ю мужніх синів, Які поклялися тебе захищати. Бо духу козацького ніхто не зламав, Прагнення до волі у нас не забрали Нове покоління Господь нам послав, Насмерть стоять відважні солдати. (пісня “Як не ми, то хто ж тоді” групи “Дует кулі” ) Бібліотекар: На Сході України гримлять вибухи й свистять кулі. Йде боротьба наших воїнів , учасників антитерористичної операції за єдність і незалежність нашої держави. У громадянському житті вони були різні: слюсар і спортсмен, шахтар і вчитель, менеджер і водій. Зараз у них одна професія – захищати Україну. Учень: Полковнику Ігорю Гордійчуку за виявлену мужність під час проведення антитерористичної операції присвоєно звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка” у ході боїв за взяття Савур – Могили, де Ігор Гордійчук командував нашими військами. Він був неодноразово контужений, проте позицій не залишив. Згодом під час одного з ворожих обстрілів полковника було поранено в голову, та навіть після цього він продовжував керувати боєм. Був госпіталізований зі значною втратою крові. Лікарі намагаються зробити все для повернення його до повноцінного життя. Учень: 18 – річний сумчанин Сергій Табала із позивним “Север” загинув у бою за Донецький аеропорт. Сергій був солдатом 5-го окремого батальйону добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, а в Донецькому аеропорту був бомбардувальником та навідником. Шкільне прізвисько “Север” міцно закріпилося за хлопцем на Майдані, а на Сході вже стало позивним. “Він прикривав спини наші. Хоробрий був хлопчина”, - каже його друг Іван Кобринець. Рідні після ротації відмовляли Сергія не їхати вдруге, адже той уже мав поранення, однак, переконати хлопця так і не змогли. Волонтер та дівчина “Севера” Ірина каже, він обіцяв повернутися на її день народження. Планували знайомство з родичами, а потім весілля. Сергій же повернувся на її день народження...у труні. Бойові товариші пообіцяли помститися за Сергія. “По суті, він вже став символом “Правого сектору” і добровольців України – наймолодший “кіборг” – сказав керівник сумського “Правого сектору” Микола Сурженко. Учениця: Навічно залишився 23 – річним Станіслав Мінюк з Вінницької області. \ . Він пішов добровольцем у зону АТО. Його мати Людмила Анатоліївна з розумінням поставилася до рішення сина, хоч серце й щеміло. Для надання допомоги рідній дитині та іншим хлопцям – добровольцям створила правозахисну організацію солдатських матерів “Мальва”. Возила бійцям бронежилети, одяг, харчі. А через місяць їй повідомили, що в передмісті Луганська під час розмінування об’єкта Станіслав загинув. Того дня полягла вся група на чолі зі ще одним земляком, офіцером – сапером Сергієм Ковригою. Поховавши сина, Людмила Анатоліївна повністю присвятила себе допомозі добровольчим батальйонам. Ця мужня жінка особисто супроводжує вантажі на схід. Ії знають командири, а бійці називають “мамою Мальвою”. “ Мій син мріяв відновити мир на нашій землі, навести на ній лад і спокій, повернутися додому, відсвяткувати весілля. Не судилося. Заради пам’яті сина, заради його справи щоденно без вихідних і свят постачаю нашим воїнам – учасникам АТО найнеобхідніше.” (пісня С. Вакарчука “Я не здамся без бою”) Бібліотекар: “Захисникам – уклін доземний!” Такі слова ми говоримо про наших земляків – криворіжців, які теж беруть активну участь у війні на сході України і які теж віддають за неї життя . Їх уже багато. Але ми згадаємо про трьох з них – колишніх випускників нашої школи, які загинули під час захисту територіальної цілісності та недоторканості України і на честь яких відкриті меморіальні дошки в нашій школі. Учень: 40 – річний капітан Павло Балагланов... До нього доля завжди була прихильною. Після закінчення нашої школи вступив і закінчив Полтавське вище військове командне училище зв’язку, після чого був направлений на військову службу начальником вузлу зв’язку штабу бази зберігання озброєння і техніки. Подальшу службу проходив в органах внутрішніх справ. А вже потім, звільнившись, перейшов на цивільну службу. Мав чудову дружину, 6-річного сина. Аж до початку квітня 2014 року, коли Батьківщині знову стали потрібні його вміння і звитяги, капітан Павло Юрійович Балагланов був мобілізований до Збройних сил України. Капітан загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок. Учениця: Ганічев Сергій.. .Завжди доброзичливий і цілеспрямований, інженер – механік металургійного обладнання під час мирного життя, сержант, командир 2-го стрілецького відділення стрілецького взводу пі д час виконання військового обов’язку у зоні анти терористичної операції. Сергій Олексійович загинув , але залишиться живим у наших серцях і пам’яті як взірець любові до Батьківщини. Учень: Федчук Сергій... Молодший сержант, гранатометник 9 – ї парашутно – десантної роти 25-ї окремої повітряно - десантної бригади української армії, життя якого трагічно обірвалося під час виконання військового обов’язку в зоні антитерористичної операції. Сергій Володимирович до останньої хвилини залишився вірним народові України, захищаючи її мирних жителів, суверенітет і територіальну цілісність. Учениця: Плаче свічка, плаче небо, плачуть люди І від болю рветься серце на куски... Серед нас, живих, не буде їх, не буде. Вічна пам’ять вам, герої – земляки! Бібліотекар: Вшануймо пам’ять воїнів, учасників антитерористичної операції, які загинули у боротьбі за свободу, незалежність та єдність нашої держави. Вічна пам’ять героям! Вони за щастя наше й мир стояли, У бій ішли за волю без вагання. Найкращі спогади про них сьогодні Вшануємо хвилиною мовчання. (хвилина мовчання) Бібліотекар: Учениця 6-го класу з міста Івано – Франківська написала вірш “Вірю”, яким я і закінчу наш урок мужності: Я вірю, я знаю: здійсниться бажання, Немає у мене й піщинки вагання. І в серці у мене вогник надії горить, Що будем у мирі і щасті мит жить. Я вірю: ми будем єдина родина Донбас, Крим і Львів – одна Україна.
(пісня “Боже! Україну збережи! Господи, помилуй нас” )